Охарактеризуйте Середньовіччя як історичну і культурну добу (хронологічні межі, жанрове розмаїття, найвидатніші представники)

Тисячоліття, що відділяє Давній світ від Нового часу, в історії людської цивілізації називають «Середніми віками». Поняття «середні віки» ввели в ужиток італійські гуманісти ХV і ХVI ст., вважаючи Середньовіччя часом глибокого занепаду європейської культури. Але Середні віки — важливий етап розвитку цивілізації.

Два найважливіші процеси стали вирішальними чинниками більшості подій, які характеризують добу Середньовіччя. Перший процес — велике переселення народів. Другий — виникнення і поширення світових релігій.

У своєму розвитку середньовічне феодальне суспільство пройшло кілька етапів. Раннє Середньовіччя (V—ХІ ст.) — час, коли в Європі майже не було міст, населення зосереджувалося у сільській місцевості, ремісництво було тісно пов’язане із сільським господарством. Феодал не лише володів своїми землями, але й правив ними як государ, прагнучи не підкорятися королю.

В ХІ—ХІІ ст. формувалася складна структура середньовічного суспільства, де кожна верства населення мала посісти своє чітко визначене у цій структурі місце: на вершині — король, потім феодали, внизу — залежні селяни. У цей час сформувалися міста, де встановлювалися нові форми організації: територіальні братства, ремісницькі цехи, купецькі гільдії, а також органи самоврядування — місцеві ради. Міське життя спричинило появу університетів, які забезпечували подальший розвиток і поширення знань. З’явилися фахівці нового типу — юристи, лікарі, вчені. Усе це сприяло розвиткові міської культури. Пізнє Середньовіччя (ХV — початок ХVІІ ст.) характеризується розвитком промисловості, новими географічними відкриттями, змінами у політичному та духовному житті, завдяки яким став можливим розквіт мистецтва та літератури в добу Відродження.

Найважливішу роль у формуванні духовної культури Середньовіччя відіграла релігія — основа світогляду середньовічної людини. Саме тоді виникли й поширилися світові релігії — християнство, іслам, буддизм. Важлива роль релігії в духовному житті людини зумовила високий авторитет священних книг — Біблії, Корану. Священні книги формували нові принципи моралі, етичні норми і стали скарбницею тем, сюжетів та образів для художніх творів.

Літературний процес у середні віки опинився на новому етапі свого розвитку. Нові європейські літератури, як свого часу антична, пройшли шлях від дописемного етапу розвитку до створення багатої книжної культури, різноманітної за видами й жанрами. У Європі серед інших сформувалася культура й література Київської Русі.

Високого рівня досягли у середні віки літератури Сходу — індійська, китайська, японська, арабська.

У кожній національній літературі Середньовіччя утворилися два напрями: клерикальний, тобто пов’язаний із церквою, релігією, і світський, у якому відображалися життєві інтереси, проблеми різних соціальних верств: від придворної верхівки до міських низів. Клерикальна література створювалася мовами, які вже занепали, але ще існували як мови церкви, науки. У країнах Західної Європи такою мовою стала латина, оскільки більшість народів Заходу зазнали впливу римської культури. У країнах Східної та Південної Європи поширилася старослов’янська мова, якою було здійснено перший переклад Біблії на слов’янські мови. У країнах Сходу, де священними книгами вважалися Веди, набула поширення мова цієї літературної пам’ятки — санскрит. Латина, санскрит, старослов’янська мова відіграли дуже важливу роль у становленні національних культур: вони забезпечували обмін культурними здобутками різних народів. Арабська мова на час поширення ісламу існувала у багатьох діалектах.

Для розуміння середньовічного мистецтва, і літератури зокрема, дуже важливо враховувати особливості світогляду людини того часу. Земне життя сприймалося як шлях до вічного «небесного життя», «високий дух» людини протиставлявся її «гріховній плоті». Тому людина у середньовічній літературі зображується досить схематично, але утверджуються ідеали добра, милосердя, вірності.

І в європейських, і у східних літературах існував героїчний епос. Реальні історичні події у цих творах, як правило, поєднуються з художньою вигадкою. У середні віки уявлення про героїзм і героїчну особистість зазнали істотних змін. Герої давньої літератури вели свій родовід від богів: Геракл — син Зевса, Ахілл — син богині Фетіди. Герої середньовічного епосу — славні лицарі, які захищають батьківщину і свою віру. Найвідоміший героїчний епос французького народу — «Пісня про Ро-ланда», німецького — «Пісня про Нібелунгів», іспанського — «Пісня про мого Сіда».

Виникала лицарська література, типовими жанрами якої були лірика і лицарський роман. Хоча назви жанрів європейської лицарської поезії (канцона, сирвента, альба) не схожі на назви жанрів східної поезії (каси-да, газель), їм притаманні спільні риси.

Світський напрям середньовічної літератури Сходу і Заходу представлений і творами, що виникли у демократичних колах. У результаті розвитку ремісництва й торгівлі відбувався розквіт міст, де створювалися умови для формування культури нового типу — міської культури та літератури. Її популярними жанрами були: у Франції — фабльо, у Німеччині — шванки, у східних країнах — маками.

Висновок. Хоча у Середньовіччі розвиток кожної національної літератури відбувався своїм особливим шляхом, світовий літературний процес доби характеризується певною єдністю. У літературах різних народів відобразилася еволюція уявлень про світ, у вирішенні проблеми добра і зла, у пошуках відповіді на питання про призначення людини.

Опорні поняття: жанрове розмаїття, героїчний епос, лицарська література, міська культура, література релігійна і світська.

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Охарактеризуйте Середньовіччя як історичну і культурну добу (хронологічні межі, жанрове розмаїття, найвидатніші представники). И в закладках появилось готовое сочинение.

Охарактеризуйте Середньовіччя як історичну і культурну добу (хронологічні межі, жанрове розмаїття, найвидатніші представники).





|