Охарактеризуйте Відродження як історичну і культурну добу (хронологічні межі, значення терміна, найвидатніші представники)

Середньовічна цивілізація завершилася однією з найбільш яскравих епох в історії людства, яка отримала назву Відродження.

Явище, яке ввійшло в історію світової культури під назвою Відродження, починалося досить «скромно». У ХІІІ—XIV ст. в Італію сходилося чимало вчених ченців із Візантії. Вони тікали від навал степових народів, рятували свої святині та безцінні античні книги. Багато з тих ченців осідали у Флоренції — найбагатшому місті Європи. У Флорентійському університеті викладали грецьку мову, тож і був попит на грецькі книжки. Знавці античної культури об’єднувалися у гуртки і називали себе «гуманістами». Італійські гуманісти вважали, що саме поезія, у широкому розумінні цього слова, може розкрити земну природу людини, показати її місце у цьому світі й роль у перебудові його на краще. Відповідно до цього змінювалися завдання словесності. Насамперед вона втрачала середньовічний синкретизм, відділялась від вірування, повчання, й усвідомлювалася саме як творчість. Окремий твір перестав сприйматися як безперечна істина. Авторська свідомість переходить на інший рівень — із «ремісника» він виростає у «творця». Гуманісти обстоювали ідею земної природи національних мов і вважали, що автор має право вибору мови для творчості.

Хронологічно європейське Відродження як єдиний культурний рух розгорнулося в межах XІV — початку XVII ст. й охопило Італію, Іспанію, Францію, Німеччину, Англію, Далмацію (сучасні Хорватія, Чорногор’я) та інші країни. Відродження було пов’язане із загальним розвитком економічного, політичного життя Західної Європи.

У XIV—XV ст. відбувалося швидке піднесення економіки і культури міст. Багаті купці, банкіри, ремісники, відчуваючи вагу в економіці держави, вимагали і права на владу, економічну та політичну свободу. У багатьох країнах це призвело до створення національних монархій, в яких феодали втрачали свою могутність, а важливу роль у політиці відігравала нова аристократія з буржуазного середовища. В Італії ситуація склалася інакше: у багатьох містах встановилося самоврядування, але фактично влада належала багатим сім’ям банкірів. У цей час виникла потреба розвивати відносини між державами, утворювати політичні союзи для досягнення спільних державних інтересів, що сприяло взаємодії різних культур.

Із Відродженням почалася епоха становлення сучасної науки і мислення, із нею пов’язані важливі наукові відкриття. Досить пригадати наукові й технічні розробки в царині механіки, оптики, хімії, пов’язані з ім’ям Лео-нардо да Вінчі, про винахід друкарського верстата Іоганом Гутенбергом, появу компаса, артилерії, гідравлічного двигуна, токарського верстата, домни. Відкриття Христофора Колумба, Васко да Гама, Фернандо Магел-лана розшили земний простір, змінили уявлення про земний світ. Новий погляд на Всесвіт пропонувала нова геліоцентрична теорія Коперника.

У сфері культури посилилася боротьба за звільнення філософської думки від авторитету церкви, відбувалося формування провідної ідейної течії доби Відродження — ренесансного гуманізму, сутність якого полягала в прояві інтересу до земного життя людини. Гуманізм у добу Відродження складав цілий комплекс морально-філософських уявлень. Виховання, освіта людини, на думку ренесансних гуманістів, мали базуватися на вивченні історії, моралі, філології, тобто наук, які вивчали духовні здобутки людства. Гуманісти обстоювали самоцінність людської особистості і вважали протиприродним оцінювати людину за її походженням чи багатством, расовою приналежністю чи релігійними переконаннями.

Гуманісти доби Відродження були особистостями багатогранними, наділеними багатьма талантами. Рафаель прославився не тільки як художник, але й як архітектор. Леонардо да Вінчі був художником, архітектором, скульптором, видатним ученим і непересічним поетом. Скульптурні та живописні твори, а також чудові вірші залишив нащадкам Мікеланджело Буонарроті.

Серед тих нетлінних цінностей, які доба Відродження заповідала людству, чільне місце належить літературі та мистецтву. У цих галузях доба виплекала таких велетнів, як Петрарка, Рабле, Сервантес, Шекспір.

Бурхливий розквіт літератури значною мірою пов’язаний з особливим ставленням до античної спадщини. Навіть сама назва епохи — Відродження — відбиває прагнення «відродити» і відтворити культурні цінності античності.

Італія була першою країною, де склалася класична література Ренесансу, яка мала значний вплив на інші європейські країни. Данте заклав підвалини для розвитку літературної італійської мови, а його «Божественна комедія» розкрила безмежні можливості творчої особистості. Ф. Петрар-ка, Д. Боккаччо завершили справу, яку розпочав Данте. Саме завдяки їхній творчості утвердився гуманістичний світогляд у літературі.

Цей світогляд спонукав по-новому оцінити всі досягнення культури, зокрема й релігію. У ХVI ст. у більшості країн Європи почалася Реформація — масовий релігійний та суспільно-політичний рух, спрямований на реформування церкви. Упродовж століть більшість народів Західної, Центральної та Північної Європи об’єднувалися під духовним керівництвом Папи Римського, а рух Реформації призвів до заміни єдиної католицької церкви численними національними церквами, які нерідко були залежними від світської влади. Зміцнення національних церков сприяло зростанню національної свідомості народів Європи, а переклад Біблії національними мовами, необхідність її вивчення сприяли підвищенню культурного та освітнього рівня: відкривалися нові церковні школи, університети. Але реформація відбувалася у запеклих релігійних війнах, де гинули сотні тисяч людей.

Висновок. Рух Відродження насамперед мав вплив на духовне життя Європи. Але наслідки цього впливу виявились у духовній та матеріальній культурі всіх народів світу, оскільки саме ренесансний дух дав можливість європейцям упродовж тривалого часу очолювати світовий культурний процес. У мистецтві гуманістичні ідеали виявилися через зображення гармонійних людей і гармонійного середовища. Але глибокий розрив між гуманістичним ідеалом та дійсністю не давав надії на його справдження принаймні у межах конкретної історичної доби. Творчість Рабле, Шекспіра, Сервантеса яскраво виявила цю невідповідність. На зміну Відродженню йшла нова культурна епоха XVII століття.

Опорні поняття: гуманізм, антична спадщина, національна мова, нова картина світу, досягнення науки, розвиток політичної думки.

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Охарактеризуйте Відродження як історичну і культурну добу (хронологічні межі, значення терміна, найвидатніші представники). И в закладках появилось готовое сочинение.

Охарактеризуйте Відродження як історичну і культурну добу (хронологічні межі, значення терміна, найвидатніші представники).





|