Повернення, у скороченні

Список добутків у скороченні цього автора Епифанские шлюзи Таємна людина Чевенгур Котлован Ювенільне море Повернення

Прослуживши всю війну, гвардії капітан Олексій Олексійович Іванов убуває з армії по демобілізації. На станції, довго чекаючи поїзда, він знайомиться з дівчиною Машею, дочкою пространщика, що служила в їдальні їхньої частини. Двоє доби вони їдуть разом, і ще на двоє діб Іванов затримується в місті, де Маша народилося двадцять років тому. На прощання Іванов цілує Машу, запам'ятовуючи назавжди, що її волосся пахнуть, «як осінні полеглі листи в лісі».

Через день на вокзалі рідного міста Іванова зустрічає син Петрушка. Йому вже пішов дванадцятий рік, і батько не відразу довідається своєї дитини в серйозному підлітку. Дружина Любов Василівна чекає їх на ґанку будинку. Іванов обіймає дружину, почуваючи забутої й знайоме тепло коханої людини. Дочка, маленька Настя, не пам'ятає батька й плаче. Петрушка обсмикує її: «Це батько наш, він нам рідня!» Сім'я починає готовити святкове частування. Усіма командує Петрушка - Іванов дивується, який дорослий і по-старечому мудрий у нього син. Але йому більше подобається маленька лагідна Настя. Іванов запитує дружину, як вони тут жили без нього. Любов Василівна соромиться чоловіка, як наречена: вона отвикла від нього. Іванов із соромом почуває, що йому щось заважає всім серцем радуватися поверненню, - після довгого років розлуки він не може відразу зрозуміти навіть самих рідних людей.

Сім'я сидить за столом. Батько бачить, що діти їдять мало. Коли син равнодушно пояснює: «А я хочу, щоб вам більше дісталося», - батьки, здригнувшись, переглядають. Настя ховає шматок пирога - «для дядька Семена». Іванов розпитує дружину, хто такий цей дядько Семен. Любов Василівна пояснює, що в Семена Овсійовича німці вбили дружину й дітей, і він попросився до них ходити грати з дітьми, і нічого дурного вони від нього не бачили, а тільки гарне... Слухаючи її, Іванов посміхається по^-недоброму й закурює. Петрушка розпоряджається по господарству, указує батькові, щоб він завтра став на постачання, - і Іванов почуває свою боязкість перед сином.

Увечері після вечері, коли діти лягають спати, Іванов випитує в дружини подробиці життя, що вона провела без нього. Петрушка підслухує, йому шкода мати. Ця розмова болісна для обох - Іванов боїться підтвердження своїх підозр у невірності дружини, але вона відверто зізнається, що із Семеном Овсійовичем у неї нічого не було. Вона чекала свого чоловіка й тільки його любила. Лише один раз, «коли зовсім умирала її душу», з нею став близьким одна людина, інструктор райкому, але вона пошкодувала, що дозволила йому бути близьким. Вона зрозуміла, що тільки із чоловіком може бути спокійної й щасливої. «Без тебе мені нікуди дітися, не можна врятувати себе для дітей... Живи з нами, Алеша, нам добре буде!» - говорить Любов Василівна. Петрушка чує, як батько стогне й із хрускотом роздавлює скло лампи. «У серце ти ранила мене, а я теж людина, а не іграшка...» Ранком Іванов збирається. Петрушка вимовляє йому все про їхнє важке життя без нього, як мати його чекала, а він приїхав, і мати плаче. Батько гнівається на нього: «Так ти ще не розумієш нічого!» - «Ти сам не розумієш. У нас справа є, жити треба, а ви лаєтеся, як дурні які...» І Петрушка розповідає історію про дядька Харитона, якому змінювала дружина, і вони теж лаялися, а потім Харитін сказав, що в нього теж багато було всяких на фронті, і вони із дружиною посміялися й помирилися, хоча Харитін усе видумав про свої зради... Іванов з подивом слухає цю історію.

Він іде ранком на вокзал, випиває горілки й сідає на поїзд, щоб їхати до Маші, у якої волосся пахнуть природою. Удома Петрушка, прокинувшись, бачить одну тільки Настю - мати пішла на роботу. Розпитавши Настю, як ішов батько, він на мінуту замислюється, одягає сестру й веде неї за собою.

Іванов коштує в тамбурі поїзда, що проїжджає недалеко від його будинку. У переїзду він бачить фігурки дітей - той, хто побільше, тягне швидко за собою меншого, що не встигає перебирати ніжками. Іванов уже знає, що це - його діти. Вони далеко за, і Петрушка як і раніше волочить за собою Настю, що не поспіває. Іванов кидає речовий мішок на землю, спускається на нижній щабель вагона й сходить із поїзда «на ту піщану доріжку, по якій бігли йому слідом його діти».

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Повернення, у скороченні. И в закладках появилось готовое сочинение.

Повернення, у скороченні.





|