Твір на тему: «Водяне суспільство» у романі М. «Герой нашого часу»



«Герой нашого часу» - соціально-психологічний роман, у якому автор ставив перед собою завдання розкрити внутрішній мир героя, «досліджувати душу людську».

Лермонтов — романтик, тому проблема особистості — центральна проблема романтизму й, природно, творчості поета. Однак новаторство «Героя нашого часу» полягає в тім, що конфлікт особистості й навколишнього світу вирішується за допомогою різноманітних засобів, як романтичних, так і реалістичних.

Печорін головний герой роману, є соціальним типом. Його традиційно слідом за Онєгіним поміщають у галерею «зайвих людей».

В образах Печоріна й Онєгіна багато загального, починаючи від деталей, чорт характеру, кінчаючи ситуаціями, у які вони попадають. Однак конфлікт особистості й суспільства в «Герої нашого часу» гостріше, ніж в «Євгенію Онєгіні», тому що Печорін «ськажено ганяється за життям», але нічого від її не одержує, а Онєгін просто «пливе за течією».

Композиція роману підпорядкована основному завданню, що ставив перед собою автор, - рішення проблеми особистості. У журналі Печоріна центральної є повість «Князівна Мері», у якій характер героя розкривається зсередини, тобто Лермонтов використовує такий художній прийом, як сповідь. Всі художні засоби - портрет, пейзаж, діалоги, деталі - носять психологічний характер. У повісті за допомогою розгорнутої образної системи розкривається таємниця характеру героя.

Лермонтов, як і багато романтиків, протиставляє особистість і суспільство, причому він поміщає свого героя в різні середовища, зіштовхує його з різними людьми. Ми можемо бачити це в повістях «Бэла», «Тамань» і «Князівна Мері».

У психологічній повісті «Князівна Мері» особистість Печоріна протипоставлена «водяному суспільству», показане відношення героя до цього суспільства й суспільства взагалі. «Водяне суспільство» — це збірний образ представників місцевого й столичного дворянства, у поводженні й житті яких простежуються всі характерні риси описуваної епохи. Конфлікт особистості й суспільства втілився не тільки в розкритті характеру головного героя, але й у зображенні «водяного суспільства», їхнього життя, інтересів, розваг.

Печорін з легким презирством помічає ретельно приховувану заздрість друг до друга, любов до пліток, інтригам. Побут і вдачі відвідувачів кавказьких мінеральних вод, над якими іронізує й сам автор, і головний герой, обумовлені історією, традиціями. Образ «водяного суспільства» дається також паралельно з образом світського суспільства, про яке згадує Печорін і яке вже не раз було об'єктом дослідження у творчості Грибоєдова й Пушкіна. У цілому всі «водяне суспільство» протипоставлене Печоріну. Однак все-таки можна виділити героїв, які не тільки протиставляються Печоріну, але й зіставляються з ним.

Грушницкий є своєрідною пародією на Печоріна. Те, що в Печоріна становить суть характеру, то в Грушницкого - поза, розрахована на те, щоб зробити ефект, враження на навколишнім. Грушницкий — антиромантичний герой. Схильність до романтизації доведена в нього до карикатурності. Він рисується, часто поводиться невідповідно ситуації. У побуті він шукає романтичних обставин, а в істинно романтичних ситуаціях губиться. Участь Грушницкого в дуелі неблагородно, підло, але він не може відмовитися від її, тому що дуже самолюбний. У його образі багато зовнішніх деталей (шинель, милиця, кульгавість, кільце з датою знайомства й ім'ям Мері). Очевидно, образ Грушницкого створювався не без впливу образа Ленського: обоє романтики, обоє вбиті на дуелі, обоє моложе друга-ворога.

Вернер - єдиний чоловічий образ, що зіставляється з Печоріним, а не протиставляється. Їхня подібність проявляється у відносинах із суспільством, ськептицизмі, дотепності. Але поряд із загальними рисами в їхніх характерах багато розходжень. Печорін «ськажено ганяється за життям», Вернер же пасивний. Вернер - натура менш глибока й ськладна, чим Печорін. Перед дуеллю Печорін любується природою, а Вернер запитує, чи написав він свій заповіт. У зовнішньому вигляді Вернера простежуються романтичні риси, але він натура суперечлива.

Всі жіночі образи, представлені в романі, також підпорядковані основному завданню, - розкриттю образа Печоріна й показу його відносини до любові.

Князівна Мері із всіх жіночих образів змальована найбільше повно. Як і Грушницкий, вона захоплена романтизмом, вона юна, розумна, дотепна. Чистота й наївність князівни робить ще більш очевидний егоїзм Печоріна. Історія зваби Мері є приводом для глибокого самоаналізу й розгорнутих внутрішніх монологів у щоденнику Печоріна. У розмові з Мері Печорін говорить про свою долю (відносинах із суспільством, похилостях, чудностях характеру).

Віра - самий неясний образ, обкреслений неповно, а даний лише натяками. Це єдиний жіночий образ, що зіставляється з Печоріним. Саме у взаєминах з Вірою найбільше повно відчувається трагізм положення Печоріна, його нездатність глибоко й істинно любити: навіть Віра йому не потрібна. Цим підкреслюється самітність героя, нездатність його на щире почуття, розкривається внутрішній конфлікт героя. Романтична іронія висвітлює відносини Печоріна й Віри: Печорін заганяє коня, намагаючись наздогнати Віру, а потім засипає сном Наполеона при Ватерлоо.

Крім того, Лермонтов приділяє увагу великій кількості інших, менш помітних, але також дуже важливих для створення більше повної картини суспільства, героїв, які все без винятку підпорядковані принципу типізації, що говорить про реалістичність роману. При цьому автор виходить із традиційних типів, опираючись на творчий досвід своїх попередників, Грибоєдова й Пушкіна.

Як тільки Печорін приїжджає в Пятигорськ, він знайомиться із вдачами сімейств степових поміщиків: «...петербурзький покрій сюртука ввів їх в оману, але, незабаром довідавшись армійські еполети, вони з обуренням відвернулися».

Відразу ми довідаємося про дружин місцевих начальників, «господарках вод»: «...вони менш звертають увагу на мундир, вони звикли на Кавказі зустрічати під нумерованим ґудзиком палке серце й під білим кашкетом утворений розум».

Особливий клас в «водяному суспільстві» становлять чоловіка, статські й військові (капітан Драгунський, котрий своєю участю в дуелі нагадує Зарецкого). Окремо виділяється «водяна молодь». Взагалі важко собі представити що-небудь нове, що ще не було зображено у творах Грибоєдова й Пушкіна. Та ж пристрасть до чинів, низькопоклонство, ті ж бали, плітки, дозвільне времяпрепровождение, порожнеча, які панують не як пороки суспільства, а як стихії громадського життя. Всі те ж саме, тільки з тією різницею, що там ми бачили світське суспільство, а тут провінційне, котре всіма силами намагається походити на столичне. На тлі всього цього не можна не відзначити, з якою іронією намальовані не тільки конкретні образи, але й вся атмосфера.

Таким чином, «водяне суспільство» - не випадкова Твір на тему в романі. Проблема особистості, її взаємини з навколишніми є головним завданням усього творчості Лермонтова. У той же час він є продовжувачем традицій російської літератури XIX століття.

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Твір на тему: «Водяне суспільство» у романі М. «Герой нашого часу». И в закладках появилось готовое сочинение.

Твір на тему: «Водяне суспільство» у романі М. «Герой нашого часу».





|