Життя під знаком війни

Життя під знаком війни

Історію надіслала Тетяна Дмитрівна Львова

Все життя мого батька пройшло під знаком війни, війна про себе нагадувала йому щодня. Зараз його вже немає й хочеться розповісти про нього, щоб пам'ять була жива. Я все вважаю, що при житті не всі йому було віддано

Мій батько, Львів Дмитро Олександрович, народився в серпні 1922 року в Костромській області в родині коваля. Він був третьою дитиною з восьми (п'ять братів і три сестри), молодша з 1938 року народження. У сороковому році батько учень текстильного технікуму в таємниці від батьків подає заяву у військкомат, щоб його направили у військове училище. І його направляють у Львівське військове командне училище

Як тато згадував, батько на вокзалі проводжаючи, дав йому сам закурити, як би цим визнаючи, що син став дорослим

Час навчання тато згадував, як чтото світле, цікаве, але час навчання був коротким, почалася війна й молодий лейтенант, якому не здійснилося й 19 років виявився на фронті. Через кілька боїв батько став командиром роти. Воювали під Ленінградом. Бої, видимо, були дуже важкими, адже відступали. Тато рідко розповідав про війну, але завжди згадував випадок свого порятунку. Восени 1941 року він був важко поранений і з поля бою був винесений старшиною, прізвищ якого він навіть не міг згадати. Старшина довго тяг його й закрив при обстрілі своїм тілом. Поранених офіцерів евакуювали на літаку

Майже півтора року тато провів у госпіталях, але на все життя залишився інвалідом. За час війни тато був нагороджений орденом Червоної зірки й медалями "За оборону Ленінграда" і "За перемогу над Німеччиною".

 Коли він лежав у госпіталі в Горькому, його відвідувала моя бабуся, Марія Дмитрівна, вона туди справлялася по Волзі на баржі, що потрапила під обстріл, але бабуся залишилася жива

Ще два папиних брати, Василь Олександрович і Олександр Олександрович, воювали, але, завдяки бабусиним молитвам, живими повернулися домийся

Дід, Олександр Арсентійович, всю війну працював у Москві на оборонному заводі, він був відмінний коваль

Моя мати, Ганна Геннадьевна, рила окопи під Москвою й працювала на лісозаготівлях у Костромській області. Там вона одержала черепномозговую травму. Їй тоді було 22 року. Вона вмерла на 62 році життя від пухлини мозку

Її брат, Іван Геннадьевич, пропав баз вести, інший брат, Микола Геннадьевич, повернувся інвалідом

Я народилася в 1944р. Добре пам'ятаю післявоєнні роки. Батько часто лікувався в госпіталі, мама зшила мені білий халат і я багато часу проводив там.

Уклін земний всім живим учасникам війни й вічна слава померлим

Тетяна Дмитрівна Львова

Редакція сайту не відповідає за вірогідність присланих читачами листів і історій
13390

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Життя під знаком війни. И в закладках появилось готовое сочинение.

Життя під знаком війни.





|